«Хотілось би написати коротко, але мабуть не вийде. Ще до того, як сів в автобус з Софії на Скоп'є, познайомився з одним македонцем. Я дізнався багато цікавого про країну: виявляється в Македонії безліч емігрантів, як і в Україні, які шукають кращої долі в ЄС. До того, як в'їхати в Скоп'є, ми проїжджали одне з найбільших міст - Куманово. Зізнаюся чесно, завдяки неймовірно страхітливому видовищу циганських кварталів, відчув наче потрапив у Югославію, приблизно рік 1992. Трошки лячно, адже мені жити в цій державі цілий місяць.
Але, як і Україна, Македонія - країна контрастів: попри такі бідні поселення, дороги в десятки разів кращі ніж українські. А столиця Скоп'є має досить пристойний вигляд: гарне освітлення ввечері, центр міста, який віддзеркалює суміш турецької і грецької культур, двоповерхові червоні автобуси, наче у Лондоні. Та це не заважає милуватися бричкою на центральних вулицях, що є типовим видовищем українських сіл.

Після шаленого дня у Софії і цікавої поїздки, я відчував, що має щось статися. І сталося: мене намахав на гроші таксист, який розмовляв тільки польською та в Скоп'є він орієнтуєвався приблизно як я:) Та коли я поселився в хостел, де проживають всі студенти, що приїхали на обмін, я відчув себе вельми комфортно: нові знайомства, приємні цікаві люди.

Македонія - країна за духом близька до нашої, ціни дещо вищі за середньоукраїнські, рівень життя подібний. Відчув себе, наче в якомусь вигаданому казковому регіоні України із своєю мовою та традиціями. Слов'янський світ є слов'янський світ.

Красива південна природа, фантастичний Каньйон Матка, спека, неймовірно гаряче сонце, як і зображено на прапорі.

Коли ми нарешті зібралися йти всі разом із студентською делегацією в лікарню, македонці запізнилися. Загалом, македонці so relaxed. Це все сонце, я впевнений. Південні люди завжди усміхаються (щиро!), готові допомогти і раді вітати у гостях.

Так от, обмін. Робота.

Универзитетска клиника Скопje. Саме так і пишеться. Клініка непогана проте, у Києві, звісно, можна знайти багато й кращих. Медицина в Україні і Македонії приблизно на одному рівні: до середньоєвропейського не дотягують обоє.

Місце стажування: відділення анестезіології. Напевно, з огляду на специфіку даної галузі - не найкраще місце для стажування. Адже тут основне відбувається у думках анестезіолога, а не у руках хірурга. А думки - штука не наочна. Мені одразу сказали, що я лише спостерігатиму. Та було воно не зовсім так.

Головне, чим я займався спочатку - спілкування з анестезіологами, задавав запитання, дискутували трохи. З часом захотілося чогось більшого, звісно. Познайомився із абдомінальним хірургом. Був на операціях в абдомінальній хірургії, травматології, нейрохірургії. Хірурги коментували хід операцій, пояснювали моменти, які були не до кінця зрозумілі. Чергував на нічній зміні в травмі: вогнепальне, ножові поранення. В нейрохірургії асистувати, звичайно, нікому не дають.. Багато нейрохірургів гарно знають англійську, ділилися досвідом та дуже охоче спілкувалися зі студентами. Під сам кінець, повернувся в анестезіологію. Двічі інтубував. 1 день провів у відділенні ІТ. Жах, чесно. Приклад того, як робити не треба. Відділення на 18 ліжок: блок А (12) - для легших хворих і блок Б (6) - для тяжких. В той день, коли я там був хворих було "всього-на-всього" 21. Блок - це одна велика палата. 12 людей в одній палаті - території, вільній від принципів гігієни і деонтології, на жаль. До наших ІТ їм далеко. Відділення променевої діагностики теж забуло, що таке ремонт і нове обладнання.

Контрасти. Оперблок. Наче й як у нас, але краще. Організованно. В них на більшість операцій, особливо довготривалих, використовують для пацієнтів: зігріваючі повітряні подушки, які накладають на груди і на верхні кінцівки для запобігання гіпотермії, на ноги - спеціальні масажери для запобігання тромбозу, на очі - вологи серветки. За всі технічні немедичні аспекти відповідає 1 людина на 1 операційну - Санітар. ЗАВЖДИ - це чоловік 30-50 років, який укладає хворого, поправляє світло тощо. Здається дрібниця, але за цілий місяць в оперблоці я зрозумів, що це надважливий момент, хоч і чисто технічний.

Загалом подібний досвід можна отримати і в українській клініці. АЛЕ. Думаю, що ніяке стажування нікого відразу доктором ще не зробило. Це відбувається протягом десятків років плідної роботи над собою. Та користь від досвіду включення в робочий процес в іноземній клініці, ознайомлення з принципами функціонування системи охорони здоров'я іншої слов'янської країни, спілкування англійською з лікарями, знайомство з досвідченими лікарями-іноземцями, які самі проходили стажування у найрозвиненіших країнах світу ніхто не відміняв.

Саме тому, попри посередній рівень клініки і системи охорони здоров'я Македонії, я абсолютно ні про що не шкодую і радий, що спробував. Отримав неоціненний досвід, важливість якого на разі усвідомлюю, напевно, не в повній мірі."